РеєстраціяВідвідайте нас Вибери навчання для себе

 

Роблячи добрі справи, ми не завжди з’являємося на фото і відео, світ не завше знає нас в лице. Однак добрі справи продовжують робитися, і завдяки цьому цей світ стає трошки кращим…
Є таке нетипове свято – День Невидимої Праці, який святкується 5 квітня. І з цього приводу ми б хотіли показати вам кілька облич – наших студентів і працівників, однією з цінністей яких є допомога іншим. Тим більше у такі непрості часи як зараз.

“Коли почалася війна я, як певно кожен, хотіла якось зарадити – зробити щось, що б допомогло людям. Одразу заповнила анкету з пропозицією допомоги в школі,  бо хто-хто, а діти не повинні страждати від вчинків  дорослих”, – розповідає Русалія, киянка, студентка 3-го року Психології AEH.

Русалія проводить час з українськими дітьми, які нещодавно долучилися до школи Tevizja, що знаходиться в тому самому будинку, що і наш університет, допомагає їм адаптуватися в новому середовищі. “Коли діти відчувають потребу у відпочинку або в зміні атмосфери, вони приходять до нас в кімнату, де ми  разом граємо, робимо різні завдання або ж просто говоримо”, – пояснює студентка.

В іншій школі Tevizji, що на Охоті, Русалія проводить час на уроках і допомагає з перекладом, оцінює потенціал діток і переказує поради вчителям.

З її слів, діти дуже тепло приймають волонтерів, іноді надто сильно звикають до них, і навіть не хочуть йти на уроки.

“Діти – наше майбутнє, і я хочу дати їм хоча б якесь відчуття безпеки і турботи… Коли ми з дітками говоримо, звичайно, не вдається оминути актуальної теми про війну, і те, що вони розповідають, а головне – як вони це роблять, приголомшує. Одна учениця дуже боялася звуку швидкої допомоги та сирен, а коли до школи приїхала швидка – малеча сховалася під лавочку… Ці діти занадто швидко стали дорослими”, – говорить Русалія.

“Коли я особисто розумію, що моя допомога дійсно потрібна, мені хочеться робити ще більше, аби добро все ж таки врятувало світ..”, – резюмує наша студентка.

Інша дівчина, якою ми також пишаємося, це Ліза – теж киянка, студентка 1 року Політології, котра не змогла бути осторонь. “Неважливо чим і як допомагати. Є руки і ноги – не варто сидіти і скаржитися, як погано комусь живеться – варто встати з дивану та допомогти комусь! Здається, коли ти один, то нічого суттєвого зробити не вдасться, однак для якоїсь людини саме твоя допомога може стати найціннішим, що в неї наразі є”, – ділиться думками Ліза.

В університеті вона  допомагає при збірці допомоги –  приймає і пакує речі, у центрі, з яким співпрацює університет, працювала як перекладач на заняттях з йоги, бо тренер розмовляла лише польською.
Поза університетом допомагає дітям та підліткам із вивченням англійської мови. 

“Це – надзвичайно приємні емоції, коли вдається комусь допомогти.  Я б хотіла мати частіший контакт з людьми, тому, можливо, у майбутньому благодійність займе більшу частину мого життя. Відчуваю, що пробудивши людяність і безкорисливість, можна врятувати світ”, – резюмує Ліза.

І студенткою, і працівницею нашого університету є Вікторія. Вона вже з’являлася в наших публікаціях як координатор Welcome Office. Сьогодні вона – мозок і серце волонтерської діяльності університету.

“З початком війни наш університет намагається усіма силами допомогти як українським біженцям, так і тим, хто залишається на території України і боронить її. Дякуючи декану факультету політології і віднедавна права та адміністрації Томашу Ковнацькому університет розпочав співпрацю з Wolskie Centrum Kultury. Там спільними силами ми відкриваємо Польсько-Український Центр Вольська – психологічна, юридична допомога, розваги для дітей, допомога в адаптації в новій країні…”, – розповідає Вікторія.

Саме там наразі реалізується найбільше соціальних проектів за участі Академії. Вікторія пригадує одну з поїздок до WCK, де їм з ректором зустрілася 80-річна біженка з України. Бабуся розповідала як пройшла пішки 30 км. до кордону – на очі слухачів накочувалися сльози. “Їй вже допомогли в WCK, але ввечері після всіх зустрічей наш ректор подзвонив до мене і попросив перевірити, чи все з нею добре”, – додає Вікторія. 

“Коли університет відправляв гуманітарну допомогу в Україну, WCK домовились про велику кількість продуктів, які привезли працівники мережі Biedronka. Це просто неймовірно, скільки людей готові допомагати Україні!” – захоплюється дівчина. Дехто працює в рамках соціальних проектів, однак більшість – і працівники, і студенти університету – просто допомагають, навіть не замислюючись, як це назвати. Хтось забирає людей з кордону, шукає логістику, житло, поселяє до себе додому, шукає лікарів і багато-багато іншого, про що ніхто нікому не говорить…

“Просто робили бутерброди, готували гарячий чай і везли на автосвокзал Заходня. Після довгого робочого дня на Заходню приїздив і ректор, де до ночі допомагав приїжджим. Збирали і надаль збираємо гуманітарну допомогу для війскових та мирних жителів. Вже  було відправлено чотири буси, останній – на південний схід України.
Волонтерам, які зі мною вже 2 і 3 роки в програмі Welcome Office, і тим – новим, які долучилися до програми допомоги біженцям, хочу сказати важливу річ: якби б не ви, ми б не впоралися! Я безмежно вдячна всім нашим працівникам, викладачам, які проводили навчання для студентів з психології (Olga Rawa- Siarkowska i Jadwiga Ford), аби ті могли допомагати іншим! Ви всі – люди з великої літери!”, – резюмує Вікторія.