Іділ Кірр

Здрастуй, спасибі велике! Ти знаєш, я люблю кіно, особливо фільми, зняті в період з 1950 до 1970 рр. Я дивлюся багато фільмів режисерів з різних країн, але французький режисер Жан-Люк Годар – один з моїх улюблених. Відколи я познайомилася з його творчістю, почала фокусуватися на малюванні жіночих облич, особливо акторки Анни Каріної. Більшість моїх малюнків присвячені їй. Крім того, я завжди вважала, що жіноча міміка сильніша за чоловічу, тому я фокусуюся на малюванні жіночих облич.

З 1961 по 1967 рік Анна Каріна і Годар були разом. На мій погляд, у них було справжнє кохання. Це було красиво… У неї прекрасне обличчя і вона справді хороша актриса, але крім цього, я думаю, ми в чомусь схожі. Я маю на увазі її особистість, міміку і те, як вона поводиться стосовно інших людей. Вона померла 2019 року, і я відчуваю, що досі відчуваю скорботу…

Так, я люблю її, і відчуваю, що з якоїсь причини я все ще близька до неї, і хочу малювати її, щоб вона не була забута!
І, звичайно, вона неймовірно красива.

Чесно кажучи, кожен маленький приємний момент мотивує мене. Так було завжди, з усім. Дрібниці роблять мене щасливою, і я думаю, що саме звідси я отримую свою творчу мотивацію.  Коли цього немає, я відчуваю порожнечу, і це мене дуже тривожить. 

Ні, але в Туреччині, в Ізмірі, я малювала фігури на стінах для друзів. Але не за гроші, скоріше за вишукану їжу або подарунок 🙂 Я б хотіла заробляти на малюванні, але знаю, що це не так просто, тому навіть не мріяла про це. 

Я не думаю, що для мистецтва ШІ так вже важливий. У мистецтві ти показуєш те, що можеш зробити своїми руками, тому воно таке унікальне. Це стосується фотографії, малювання, живопису, створення фільмів, письма тощо. Ці речі ти показуєш із власної точки зору – як ти це бачиш і відчуваєш. Тому, на мій погляд, ШІ робить мистецтво фальшивим у всіх аспектах. Я не бачу в цьому особливого сенсу.

У Польщі моїм союзником є погода. Тривалий період холодної погоди вводить мене в стан постійної творчості. Тоді я відчуваю себе персонажем гоголівських повістей. Я читаю багато російських романів, мені здається, вони всі про холодну погоду 🙂 

Звісно, літо теж надихає мене і спонукає писати пейзажі. Варшава в променях сонця – приголомшлива!

Чесно кажучи, це сталося абсолютно випадково, через мого дідуся. Він часто бував у Польщі у справах і мав тут багато друзів і колег. Власне, він і став однією з головних причин переїзду сюди 2 роки тому.

Я родом із Туреччини – Ізмір, моє місто, розташоване на березі моря, тож здебільшого атмосфера тут відрізняється від мого рідного міста. Люди в Туреччині дуже теплі – іноді навіть занадто теплі 🙂 З одного боку, там ніколи не почуваєшся самотнім, бо всі намагаються допомогти одне одному, незалежно від того, звідки ти родом. Але з іншого боку – у Туреччині відома проблема імміграції, і у зв’язку з цим важко бути чесним.

В Туреччині іммігранти, як правило, не молоді студенти, а люди, які намагаються втекти зі своїх країн, не працюють і не навчаються. Наш уряд піклується про них, навіть дає громадянство. Тому часто буває так, що за тобою або твоїми друзями стежать випадкові люди, які не є громадянами твоєї країни, вони записують тебе, якщо ти, наприклад, носиш спідницю або шорти. І ти навіть не можеш сказати “гей, досить”, тому що вони просто не знають твоєї мови.
Ось чому я кажу, що це важко. Звісно, не всі такі – у мене багато друзів у Туреччині з Ірану, Іраку, і всі вони працюють, вчаться та поважають інших людей.
Тому, говорячи про Польщу, я можу сказати, що річ, яка мене здивувала, це те, що люди справді дбають про твій і свій особистий простір – це приємно.

Наприклад, у Туреччині, якщо ти посварився з кимось на вулиці, поліцейські можуть доторкнутися до тебе або навіть побити, якщо захочуть. Їх не хвилює твій особистий простір, і якщо ти кажеш: “Гей-ей, не чіпайте мене”, вони не слухають. Це стосується не тільки їх, а й звичайних громадян. Тут же, навпаки, все зовсім по-іншому, люди поважають одне одного.

Я думала, що хочу стати дипломатом, проте раніше розглядала можливість стати перекладачем. У моєму попередньому університеті я перекладала телепередачі, романи, медичні тексти, і це було досить захопливо. Зараз мені здається, що все ж таки хотіла б стати перекладачем.

Так, я знаю 😀 Перекладати легко, але, як ти знаєш, у кожній мові є багато культурних відмінностей. Тож якщо я адаптуюся хоча б до двох культур, переклад буде дуже гладким і культурно адаптованим. Це така гра в переклад – не слово в слово, сенс у сенс…..

Однак, якщо я знайду щось інше, що, як мені здається, в мене буде добре виходити, я можу легко все змінити.

Навчання в цьому університеті дає мені, перш за все, можливість познайомитися з чудовими професорами. Вони завжди готові допомогти і вірять у тебе, а це також впливає на твою точку зору на все. Тож так, я справді щаслива, що в мене є можливість познайомитися з дивовижними викладачами.

Серед інших, це д-р Божена Івановська. Вона вірить у кожного зі своїх студентів, і я вважаю це приголомшливим. Я ясно бачу, що вона любить свою роботу, своїх студентів і викладання. Таким і має бути лектор. Минулого року я трохи розгубилася, але докторка не переставала вірити в мене, вона показала мені мої можливості і допомогла мені досягти мети. Вона навіть змусила мене подумати: “Вау, вона дуже хороша людина і дуже хороша лекторка, можливо, я теж зможу читати лекції в університеті і бути схожою на неї. Я теж зможу допомагати студентам…”.

Насамперед, це мої батьки. Я захоплююся своєю мамою, вона працьовита, красива і може робити одночасно дуже багато!  Вона завжди така впевнена і сильна в усьому… Мій тато, з іншого боку, дуже веселий і люблячий. Він чудовий гітарист, хороший кресляр і знає все про все. Я захоплююся його інтелектом!

***
Спасибі Іділ за цікаве інтерв’ю, присвячений час та енергію! Бажаємо тобі здійснення всіх твоїх планів – теперішніх і майбутніх!

Альона Трохимчук,
ЕГУ у Варшаві