Марек Добровольський

Я народився у Варшаві, і все моє дитинство також пов’язане з цим містом. Мені 25 років.
Я завжди цікавився спортом. Коли я був ще фізично здоровим підлітком, я займався карате. Після травми хребта теж не уявляв собі життя без спорту.

Мені було 13 років. І відтоді, як я сів в інвалідний візок, я перепробував безліч занять, включно з дог-фрісбі, плаванням, баскетболом на візках, легкою атлетикою, вуличним бігом, кросфітом для візочників. Але тільки зі спортивною стрільбою я потрапив у те саме яблучко.

Просто коли я спробував стрільбу, вже після кількох тренувань відчув, що нарешті знайшов своє. Стрільба – це індивідуальний вид спорту. Я маю опанувати напругу, пульс, дихання і сконцентруватися на певних, повторюваних діях під час пострілу.
Для мене цей вид спорту – це спосіб відволіктися від повсякденного життя, від фізичних обмежень. Крім того, він дає мені чудову можливість знайомитися з людьми і новими місцями, в які я, можливо, не поїхав би сам. Крім того, найчастіше знайомства переростають у дружбу.

На чемпіонаті Європи в Роттердамі в серпні я виборов срібну медаль у змаганнях R1 – 60 пострілів із пневматичної гвинтівки на дистанції 10 м.

Я інтенсивно тренуюся десять місяців на рік. Решта два – більш вільні, але це не означає, що я повністю відмовляюся від зброї. У мене є доступ до стрільбища для пневматичної гвинтівки цілий рік. Але коли я тренуюся у стрільбі по м’ячу, то користуюся люб’язністю дружніх клубів, які дають мені доступ до їхньої тренувальної бази. Для цього доводиться часто виїжджати за межі Варшави.

Я намагаюся критично ставитися до своїх стартів, тому що вони завжди можуть бути кращими. Але кожне змагання – це новий досвід і різні умови. Потім я все аналізую і намагаюся не повторювати тих самих помилок. Кожна поразка – це важливий урок смирення, боротьби зі стресом і власними слабкостями. Я намагаюся ставитися до цього позитивно. На щастя, на сьогоднішній день у мене більше успіхів, ніж невдач. Я тренуюся під керівництвом чуйних людей, які помічають кожен мій недолік, помилку, погану навичку. Завдяки тому, що я відкрився для нових контактів, у мене з’явилися нові можливості і шанс розвиватися.

У принципі, на кожному чемпіонаті дуже висока конкуренція і високий рівень. Часто перемагає той спортсмен, який краще за всіх справляється зі своїм стресом, а під час підготовки міг показувати не найкращі результати, тому я завжди намагаюся зберігати спокій і викладатися по максимуму.

Важко сказати однозначно. Безумовно, сім’я, але також багато хороших людей, яких я зустрічаю на своєму шляху. Іноді це тренування 1:1, іноді – можливість використовувати приміщення, а іноді – знижка на купівлю необхідного обладнання. На жаль, здебільшого витрати, пов’язані зі спортом, я покриваю сам.

Університет я обрав за рекомендацією друзів, а менеджмент – тому що він дає змогу реалізувати мої плани на майбутнє. Я думаю про роботу, пов’язану зі спортом, до того ж не тільки як спортсмен, а й як співробітник клубу або спортивної асоціації.
Я отримав ступінь бакалавра за спеціальністю Управління людським капіталом, і ці три роки були дуже захопливими! Викладачі були чудові, особливо докторка Барбара Сипневська, з нею в мене завжди був дуже хороший контакт. Коли я вступав до магістратури, мені особливо був важливий денний режим навчання, оскільки вихідні дні часто присвячені поїздкам і змаганням.

Захист бакалаврської роботи пройшов несподівано добре. Магістерську я не встиг захистити вчасно, але хочу надолужити згаяне в цьому навчальному році. Мені вдалося здати всі предмети вчасно, але часу на написання дипломної забракло, бо зокрема у вересні я брав участь у Чемпіонаті світу в Перу, і отримав кваліфікацію на наступні Паралімпійські ігри.

Університет, особливо будівля, безумовно, підготовлений для людей з особливими потребами. Однак я зіткнувся з деякими труднощами, пов’язаними з підтримкою моїх занять спортом.

В університеті існує Академічна спортивна асоціація (AZS) – на мій погляд, було б непогано, якби AZS згодом відкрилася для нових дисциплін і підтримувала спортсменів поза тими спортивними секціями, що їх утримує. Але я розумію, що ЕГУ – це університет, орієнтований не на фізичну культуру, а на академічну успішність.

Коли не знаю, як і що вирішити. Вони завжди знають, куди йти і що робити 🙂

Автоспорт – це, як і раніше, мій коник. Перед вильотом до Перу на Національному стадіоні відбувся фінал чемпіонату Drift Masters Europe – незабутнє видовище. Раджу відвідувати цей захід надалі!
Мотоспорт – моє справжнє хобі, я люблю спостерігати за ним і робити фотографії – можливо, непогані – з ралі, виставок і змагань.

Моє місто розвивається дивовижними темпами, тому мені складно навіть порекомендувати якісь конкретні місця. Думаю, найголовніше – це бути в хорошій компанії, в якій можна відвідувати найцікавіші музеї, нові атмосферні ресторани або просто спортивні зали.

***
Дякую, Марку, за інтерв’ю! За твою думку і приклад того, як можна залишатися стійким день у день!
Бажаємо подальших нескінченних перемог!

Альона Трохимчук
ЕГУ у Варшаві